Волонтер Василіса ділиться досвідом роботи (English below)

Уперше я почула про організацію Деполь Україна випадково, від друга, коли шукала місце для волонтерської практики. Тоді я ще не знала, що це - початок неймовірно цікавого та захоплюючого періоду у моєму житті, повного нерозкритих таємниць та час, за який я буду завжди вдячна.

Моя волонтерська робота у проекті «Дім надії» у с. Коротич почалася ранньої осені 2013 року. Тоді я уперше зустріла жінок, які живуть там зі своїми дітьми та черниць, Сестер Ренату та Каміллу, що беруть найактивнішу участь в організації життєдіяльності жінок та домогосподарстві у «Домі надії».

Моя роль як волонтера, так само, як і моїх колег, була дуже простою: проводити бесіди з жінками, організовувати розвиваючу діяльність та ігри для дітей у той час, коли їхні матері зайняті своїми справами. Здається, нічого надзвичайного у цьому нема. Проте, проблема полягала у крижаному мурі, що стояв між нами, волонтерами, з одного боку та жінками та дітьми з іншого.

Тільки-но уявіть себе на їхньому місці: Ви – молода жінка, що збирається мати, або вже має омріяну дитину.  Усі Ваші думки, почуття та сподівання пов’язані з цією дитиною. Який характер вона матиме? В яку школу вона ходитиме? Як зробити її щасливою та здоровою людиною?... Але наступає чорний день, і єдиним питанням, яке перед Вами постає, це – як нам обом вижити? Стан, за якого Ви залишені без даху над головою, без будь-якої підтримки, особливо в Україні, може загнати Вас у глухий, страшний кут. Очевидно, що така ситуація може створити доволі гнітючий вплив на Вас та Вашу улюблену дитинку та, в якомусь сенсі, травмувати вас обох. Ви можете бути схильними до втрати довіри до будь-кого, навіть волонтерів, які хочуть Вам допомогти.

У мене досі чітко збереглася пам'ять того, якими недовірливими очами, з яким острахом вони дивилися на нас, волонтерів.

Тому, наша головна мета як волонтерів була зламати цей крижаний мур недовіри. І ми це зробили. Якщо спочатку жінки з острахом та напруженням спостерігали нас, коли ми грали з їхніми дітьми, трохи згодом вони вже спокійно залишали нас з ними. Потім ми навіть подружилися. Особливо мені сподобався той важливий факт, що вони почали ділитися з нами своїми життєвими історіями. Це стосувалося дітей також: вони перестали боятися і самі придумували ігри, в які ми грали разом. Вони хотіли бути для нас друзями також. Нам це вдалося! Їхні матері відкрили нам свої серця та поділилися своїми найпотаємнішими думками, не зважаючи на те, що колись раніше ми були для них чужинцями, «іншими людьми».

Всім відомо, що коли даєш волю тому, що у тебе криється у душі, всі проблеми та переживання, це допомагає звільнитися від усього, що робить тебе нещасним. Врешті, нашою ціллю як волонтерів було допомогти жінкам від цього звільнитися. І те, що я їздила до Коротича, знаючи, що там – мої друзі, зробило щасливою мене також.

Деполь Україна допомагає змінювати життя інших на краще. Ця організація не лише надає житло, харчування та психологічну допомогу, а й скорочує прірву між людьми, що потрапили у скрутну ситуацію, та їхніми співвітчизниками. Можу сказати, що найбільше у моєму волонтерстві мені сподобалося те, що мені так легко вдалося досягти цієї важливої мети – показати цим людям, що вони є невід’ємною частиною мого суспільства.  Саме це робить нас, українців,  сильнішою, доброзичливішою нацією, що ставить потреби людини на перше місце.

Василіса, волонтер Деполь Україна